Я піду в далекі гори, на широкі полонини,
 І попрошу вітру з ворів аби він не спав до днини.
 Щоб летів на вільних крилах на кичері і діброви,
 І дізнавсь, де моя мила — карі очі, чорні брови.

 Мила моя, люба моя, світе ясен цвіт.
 Я несу в очах до тебе весь блакитний світ.
 Я несу любов-зажуру, мрію молоду.
 І сади цвітуть для мене, як до тебе іду.

 Тиха вода, тиха вода греблю рве.
 А мене вночі, а мене вночі синьоокий легінь жде.
 Кличе легінь, наче лебідь до води,
 Та шепоче ніч, та шепоче ніч — краще не ходи…

 Як не знаєш броду, не ходи у воду.
 В тій воді високій, ти загубиш спокій.
 Та вода кохання чиста, як світання,
 Хто не пив ту воду, не кохався зроду.

 Ой водо-водограй, грай для нас, грай.
 Танок свій жвавий ти не зупиняй.
 За красну пісню на всі голоси,
 Що хочеш, водограю, попроси.
 Струни дає тобі кожна весна,
 Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
 А ми зіграєм на струнах отих —
 Хай розіллють вони радісний сміх.

 Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари.
 Я без тебе всі дні у полоні печалі.
 Може десь у лісах ти чар-зілля шукала,
 Сонце-руту знайшла і мене зчарувала.

 Червону руту не шукай вечорами,
 Ти у мене єдина, тільки ти, повір.
 Бо твоя врода, то є чистая вода,
 То є бистрая вода з синіх гір.

 Бачу я тебе в снах у дібровах зелених,
 По забутих стежках ти приходиш до мене.
 І не треба нести мені квітку надії,
 Бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

 Червону руту не шукай вечорами,
 Ти у мене єдина, тільки ти, повір.
 Бо твоя врода, то є чистая вода,
 То є бистрая вода з синіх гір,
 То є бистрая вода з синіх гір,
 То є бистрая вода з синіх гір.