Я з міст, великих міст, 
Буду тут я, поки буде хист
Цей світ – він із твоїх рис – і все. 
Скільки сплатити, щоб це пережити,
Скільки внести і куди занести, 
Що віддати, щоби не відати зле.

Багато справ і куча слів, 
Кілька днів і декілька голів.
В люди ходив, багато говорив про всіх. 
А сніг бруднів, дивився і курив,
Попіл їв і ніби не тужив. 
Удавав, ніби відчував сміх.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами, 
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся 
туди, куди ти женешся – все. Все.

А ти казала, що тобі уваги мало, 
шпалери напроти очей.
Побут, добробут, вірила-чекала, 
що ми проти речей.
Те, що тримало – не витримало, 
в нас люди – споруда хитка.
Під екстаз підставляю таз. 
Як ви? – Нормально. – Пока.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами, 
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся 
туди, куди ти женешся – все. Все.

Багато справ і куча слів. 
Милом надсила речитатив.
Не дійшов, а я перегорів, авжеж.
Цей міст для втікаючих із міст. 
Промовчи, бо почався піст.
Цей світ – все для нього з міст, ми – теж.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами, 
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся 
туди, куди ти женешся – все. Все.

Їхали ми, їхали, і будинки стріхами, 
казали, що проїхали – і все.
Вже ніколи не повернешся 
туди, куди ти женешся – все. Все.