Закохані очі, червоні, в полоні мережі безмежні,
як море - прозорі,
Забути про те, що оточує, бути прикутими до монітору.
Напружені пальці по літерах клавіатури виконують танці, 
під ніками, мов би у масці, Ти і Я - ми віртуальні коханці.

Хто ти є насправді, моя віртуальна радість? Як ти? Де ти? Чи ти не знаєш до чого призводять конекти? З ким ти поруч, даруючи сяйво свого монітору, якщо ти не потрапила у павутиння. 

Ти час від часу втрапляєш в залежність від мережі, взалежності від того, хто за ким стежить, 
Чи тобі то здається...
То невиліковна хвороба, хоча вона лікується....
Я знаю, як позбутися манії віртуального спілкування..
Зрештою легше не знати хто ти є, і далі плести павутиння. 

Хто ти є насправді, моя віртуальна радість? Як ти? Де ти? Чи ти не знаєш до чого призводять конекти? З ким ти поруч, даруючи сяйво свого монітору, якщо ти не потрапила у павутиння. 

Закохані очі, червоні, в полоні мережі безмежні,
як море - прозорі,
Забути про те, що оточує, бути прикутими до монітору.
Напружені пальці по літерах клавіатури виконують танці, 
під ніками, мов би у масці, Ти і Я

Хто ти є насправді, моя віртуальна радість? Як ти? Де ти? Чи ти не знаєш до чого призводять конекти? З ким ти поруч, даруючи сяйво свого монітору, якщо ти не потрапила у павутиння.