Ілюзіею прожитих віків,поетами написаних історій,в маленькому місті крізь полон дощів на вік зустрілись дві крилаті долі.Словами неможливо розказать як ті серця замріяно кохали в таке не міг повірить навіть Бог вони ж під небом високо літали-Таких історій дуже мало на землі, Вони кохали дуже сильно й до нестями. Їм дуже заздрили всі очі злі. Та не зломать любові, яка жила віками.Дивилась в його очі та тонула для неї він був просто ідеалом хіхто б тоді,ніколи б не збагнув що може все завершитись провалом,чи може подивилась не туди,чи може замалий для них став світ-не змогла вона врятувати від біди той ніжний та закоханий політ!Чому трапляеться таке ніхто незнае,і виникло багато запитань його вона досі пристрасно кохає,він чомусь не хоче цих кохань...
Навіщо все це як це зупинити,нема причин,їх небуло повір коли приходить день і наступає вечір вона наче вітер виліта на двір,і дивиться у гору і тихо плаче шука на небі дві ясні зорі-одна десь над Славутичем літає,а інша світится у нього у дворі.Вона пада на коліна і благає щоб доля повернула ту любов,до крику,до жалю й до нестями вона хоче обійняти його знов.Сюжет простий-що ночі вона благає все повернути та почати знов,нехай наступить день й засяє їх спільний день де починається любов любов любов....