Я не нездужаю, нівроку, 
А щось такеє бачить око, 
І серце жде чогось. Болить, 
Болить, і плаче, і не спить, 
Мов негодована дитина. 
Лихої, тяжкої години, 
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди, 
Не жди сподіваної волі — 
Вона заснула: цар Микола 
Її приспав. А щоб збудить 
Хиренну волю, треба миром, 
Громадою обух сталить; 

Та добре вигострить сокиру — 
Та й заходиться вже будить. 
А то проспить собі небога 
До суду божого страшного! 
А панство буде колихать, 
Храми, палати муровать, 
Любить царя свого п'яного, 
Та візантійство прославлять, 
Та й більше, бачиться, нічого.