Підніми свої очі і дивись на велику рожеву квітку,
Що повисла на краю неба. Дивись довго, незабаром прийде
Відчуття, що Ти дивишся у вічі незбагненного прикрасного Бога.
Квітка більшає і вже ось вона містить половину неба,
Проникає у свідомість, ламає весь непотріб на шляху до Тебе
Опускає волю, вбиває Твоє власне "Я", нема сили ні болю ні крику
Тільки в мозку яскравий пульсуючий згусток світла.
Придивися до нього і пізнай, що не світло то, а пісні.
Пісні всесвіту з жаху кінця, пісні вмираючого творця...
Хтось залишив тут свій труп...

Отже, Ти бачиш те, що Ти такий самий, як всі –
Такий самий тихий і такий самий мертвий.
Ідучи вулицею Ти переступаєш через власну тінь.
Переступаєш через себе, ідеш далі вулицями міста без назви.

Отже, куди Ти йдеш...?! Отже, куди Ти йдеш...?!
Отже, куди Ти йдеш...?!
...гА?...Га?...

Тож куди Ти йдеш?! Штовхаючи перед собою листя,
Спалене листя, що його називають минулим.
Минуле, котрого насправді ніколи не було.
Так само, як і твого життя. Тож, куди Ти йдеш, наївний?
Ніхто ще не втік так швидко, ніхто ще не втік взагалі.
В кінці невидко нічого...

Отже, куди Ти йдеш...?! Отже, куди Ти йдеш...?!

Тож, куди Ти йдеш, наївний? Ніхто ще не втік так швидко,
Ніхто ще не втік взагалі. В кінці не видко нічого...
Лише бридко, близько вжитко, митко...
Так хочиться блювати, забути про все, померти, малювати.
О чорні-чорні плями, лиця-ями, лиця-ями –
щО з нАми?, Що з наМи? Цей світ.
Ти кажеш собі: "Цей світ – місце страждань і болю"
Ти хочеш втікнути назад додому. Ти хочеш втікнути назад додому...
Я блудний син. Я блудний син...
Втікнути назад додому. Втікнути назад додому.
Втікнути назад додому...
Почуйте МенЕ аНгеЛи! Почуйте мЕне анГелИ!

Отже, куди Ти йдеш...?! Отже, куди Ти йдеш...?!