Я бачив, як вітер берізку зломив:
Коріння порушив, гілля потрощив...
А листя не в’яло і свіже було,
Аж поки за гору вже сонце зайшло.

Я бачив, як серну підстрелив стрілець,
Звалилася, бідна, – прийшов їй кінець;
Боротися з смертю було їй не в міч,
Одначе боролась, поки зайшла ніч.

Я бачив – метелик поранений млів;
Крильце перебите на сонечку грів,–
Ще трошки пожити на думці було,
І, може, пожив би, та сонце зайшло.

На світі у кожного сонце своє...
Любенько живеться, як сонечко є,
А згасне те сонце – і жити шкода,
На світі без сонця усе пропада,

Зі мною розсталась дружина моя –
Зостався на світі без сонечка я,
Одначе на себе я смерть не зову,
А з серцем розбитим живу та й живу...