І смеркає, і світає, 
День божий минає, 
І знову люд потомлений 
І все спочиває. 
Тілько я, мов окаянний, 
І день і ніч плачу 
На розпуттях велелюдних, 
І ніхто не бачить, 
І не бачить, і не знає 
Оглухли, не чують; 
Кайданами міняються, 
Правдою торгують. 
І господа зневажають, 
Людей запрягають 
В тяжкі ярма. Орють лихо, 
Лихом засівають, 
А що вродить? побачите, 
Які будуть жнива! 
Схамениться, недолюди, 
Діти юродиві! 
Подивиться на рай тихий, 
На свою країну, 
Полюбіте щирим серцем 
Велику руїну, 
Розкуйтеся, братайтеся! 
У чужому краю 
Не шукайте, не питайте 
Того, що немає 
І на небі, а не тілько 
На чужому полі. 
В своїй хаті своя й правда, 
І сила, і воля. 

Нема на світі України, 
Немає другого Дніпра, 
А ви претеся на чужину 
Шукати доброго добра, 
Добра святого. Волі! волі! 
Братерства братнього! Найшли, 
Несли, несли з чужого поля 
І в Україну принесли 
Великих слов велику силу 
Та й більш нічого. Кричите, 
Що бог вас создав не на те, 
Щоб ви неправді поклонились!.. 
І хилитесь, як і хилились! 
І знову шкуру дерете 
З братів незрящих, гречкосіїв, 
І сонця-правди дозрівать 
В німецькі землі, не чужії, 
Претеся знову!.. Якби взять 
І всю мізерію з собою, 
Дідами крадене добро, 
Тойді оставсь би сиротою, 
З святими горами Дніпро!