ковтай мене
як причастя
приручи мої руки
я відчуваю як вібрують 
свіжі і теплі дощі
під твоїм серцем
як виринає трава з-під пальців
за покликом сонця що сходить

за п'ять хвилин
зап'ястя хвилями увійдуть у твої згини
і упадуть усі зірки
що лежали під нашими ногами

постав знак оклику в кінці
що хочеш роби сама
не чекай допомоги
думай як перше подумалось туди і пірнай
і ковтай мене люба ковтай
як причастя
як останній ковток цього свіжого слова

ти ховалась за недосяжними просторами
де панує суцільне ніщо
де потопає пусте й порожнє
де слово вмирає на вістрі ножа

від вітру тремтить трава
від пальців вгинається глина
ти підкоряєшся мені
ти моя
ти моя марія магдалина