Життя таке складне, сумне й несправедливе,
Незрозуміле і мінливе, у нього правило єдине:
Якщо впадеш, то не підніме,
Cидиш на самоті у чотирьох ти білих стінах.
Сижу один на підвіконні, нікому більш не треба,
Для мене вже не світить сонце, а просто сіре небо.
Навіки в темноті залишивсь наодинці,
Життя, як і слова написане в одній клітинці.
Дістану чистий аркуш,почну слова писати
це краще ніж колоти в вену і алкоголь вживати.
перетворити ще не пізно все у кольоровий фон
згадати близьких,забути королівський трон.
поринути у темряву самотності навіки
корисних вчинків за життя зумів зробити скільки?
залишивсь в темряві один,нікому не потрібний
немає вже мене,лишився клон мені подібний!

Приспів:
Краще на землі вже,ніж злетіти ввись
всі помилки забути,що зробив ти колись
Краще лишитись назавжди,саме таким,як ти є
а не ховати під маскою обличчя своє

Тепер один, нікого вже немає поруч
Коли вмиратиму,не зватиму я більш на поміч
Коли страждатиму від ран,кусати лікті буду
Ніщо не допоможе,і навіть магія Вуду
Я вже такий,як є і не змінюся більш ніколи
Даремно ви чекаєте,душевні завдаєте болі
Це все даремно,так і знайте,слідкуєте за мною.
Я сам один на світі,нема нікого за спиною.
Коли забуду все,забуду про свої страждання
Тоді і вийду з темноти,в світ мрії і бажання
І покидає мене думка непотрібного кохання, 
лишились лиш пробіли і питання.
Сидітиму на самоті чекатиму своєї ролі.
зіграю в карти я,наперекір сумної долі,
Та по своєму нещасливому шляху я йшов
Й нарешті сам себе в житті знайшов

Приспів:
Краще на землі вже,ніж злетіти ввись
всі помилки забути,що зробив ти колись
Краще лишитись назавжди,саме таким,як ти є
а не ховати під маскою обличчя своє