Як сонце зійде над кам’яним богом
І ідоли очі відкриють свої.
Ми в жертву приносим своїх полонених
І душі померли ідуть по землі.

Когорти померлих лежать на дорогах.
За білим туманом не видно землі.
І воїни наші, що вбиті на війнах,
Навіки заснули в могилах своїх.

Земля, де ми жили завжди споконвіку
І пращури наші молились богам,
Руни від нас відганяють всі лиха –
Це земля предків, слов’янський Сейтар.