Мій народ – старий сивий дід, 
Що живе на цій землі кілька тисяч літ. 
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається, 
Час від часу із малечею пограється. 
Люльку натопче, казку розкаже, 
Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже. 
Пишається жовтою нивою, милується синім небом, 
І всіх пригощає солодким медом. 
Мій народ – бабуся старенька, 
Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька. 
Пахне пирогами та любистоком, 
За великою родиною доглядає дбайливим оком. 
Мій народ – дядько працьовитий, 
Добре роботу робить і хоче добре жити! 
Має сильні руки, велике серце має, 
На роботі – горить, на весіллі – гуляє!

Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон, 
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.

Мій народ – жінка у хустині. 
Була привітною колись, привітною лишилась нині. 
Всього їй досталося – і добра, і лиха! 
А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха. 
Мій народ – це наші хлопці кремезні, 
Колись такі носили чуби довжелезні. 
Тепер чубів немає, але кожен і без чуба – 
Гнучкіший від лози, міцніший від дуба. 
Мій народ – це красуні-дівчата. 
У інших таких мало, а в нас таких багато! 
Червоніють від сліз, рожевіють від сміху, 
Своїми ласками дарують неймовірну втіху. 
Мій народ – діти веселі – 
Щастя кожній родині, радість кожній оселі. 
Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати, 
Люблять свою маму, поважають свого тата…

Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон, 
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.

Мій народ розкиданий по всьому світу. 
І на чужині в нього виростають чужі діти. 
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння, 
Але ж у цій землі лишилося його коріння! 
Мій народ знову може стати кращим – 
Незаляканим, незатурканим і неледащим… 
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому, 
Знову стане господарем власного дому!

Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки, 
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.

А чужії хлопці – дураки, а чужії хлопці – дураки, 
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки. 
Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать, 
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать. 
А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять, 
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.