Десять років горіла земля у людей під ногами.
Десять років стогнала земля від ворожих чобіт.
Десять років карпатське село вже не спало ночами,
Десять років чекало синів своїх біля воріт.

Кожен день за селом у лісах скреготять автомати.
Кожен день умивається ранок в гарячій крові.
І холодної темної ночі до нашої хати
Принесли молодого хлопчину брати лісові.

А коли партизана Карпати покликали сині,
І коли вже нарешті настав розлучатися час,
Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчині:
'Нехай носить твій син і нехай пам'ятає про нас'.

Приспів:
Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі.
Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.
Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі.
Чорна-чорна була, як моя українська земля.

Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,*
Довго-довго чекала пошани, людського тепла.
І нарешті настала пора: я вдягнув її нині;
По щоці у бабусі тихенька сльоза потекла.**

І в душі зазвучали ніколи нечувані струни,
І сама мимоволі розпрямилась гордо спина.
Що б не сталось зі мною і де би у світі не був я,
Передам ту сорочку онукам своїм і синам.

Приспів:
Чорна-чорна вона, та сорочка, чорніша від ночі.
Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.
Чорна-чорна вона, та сорочка, як хлопцеві очі.
Чорна-чорна вона, як моя українська земля. (x2)