Напіврозпад

1. Скільки можна навчати себе на своїх помилках,
Гнути плечі, у власних очах ховаючи страх?
Відчайдушні кричали про те, що не покинуть землі,
Божевільні тікали – тікати не було куди.

Пр.
Ми не можемо бути далі,
Ми прозоріші за дощ, 
Що розіб’ється об камінь,
Що проникне крізь пісок.

Ми легкіші за повітря, 
Ілюзорніші за сни.
Обпадемо, наче з квітів
Пелюстки в кінці весни.

2. Вітер миттю підносив до неба на крилах своїх
Хмари сині, наповнені злом, обіцяли дощів.
Пили воду, трави, дерева з долоні-землі.
Слалась темінь, сягаючи далі, не мала країв.

Пр.

3. Ллються сльози з моїх очей, з твоїх очей.
Скільки будем копати могили для своїх дітей?
Довго будем із пилом ковтати не свої гріхи,
Змилуйсь, Боже, залиш нам надію, живими лиши!

Пр.