Дорога в ліс пройде по стерні,
Як далі буть – байдуже мені.
Полем-лугом йде, стелиться туман.
Його крила – двері у світ незнаний.
Злечу до неба,
Впаду в гіркий полин,
Стрілою з неба...
Проклинаючи тих, хто в лісі є,
В нашім полі звели стіну,
А я люблю
Стрічати з мавками світанок,
Гойдатися з русалками на вербі
І з очеретом гомоніти у журбі.
Тут вітер замітає слід 
І в добру путь ведуть Сонце і Зоря,
Коли почуєш пісню з поля – то є я!

Лети, як тінь по верхівках трав,
Візьми цей світ, який ти так шукав.
Віднайди своє сховане життя, 
Коли хочеш встати з колін – не падай!
Танцюй зі мною
Босоніж по стерні.
Ходім зі мною...
Чути голоси із завмерлих трав:
Хтось боїться вийти на двір, 
А я люблю 
Стрічати з мавками світанок,
Гойдатися з русалками на вербі
І з очеретом гомоніти у журбі.
Нам вітер замітає слід 
І в добру путь ведуть Сонце і Зоря,
Коли ти чуєш пісню з поля – то є я!

Солодких снів тим, хто досі спить
І знає, як у безодні жить.
За стіною я, наче уві сні,
Що так рідко ходить до вас у гості...
Стрічати з мавками світанок,
Гойдатися з русалками на вербі
І з очеретом гомоніти у журбі.
Нам вітер замітає слід 
І в добру путь ведуть Сонце і Зоря,
Коли ти чуєш пісню з поля – то є я!