В моїй сирій квартирі, дві кімнати,
Лишь тільки дві, А знаешь де?
Ну як сказати, 
В середині ті їх не знаешь и не бачиш,
Але, відчуваешь сердцем, коли небо плаче,
Коли нема що взяти ночью, навпаки дати,
тоді я зачиняю себе там де тупо вата,
туди не зайде ніхто бо сходу домофон,
И ще старі касети, всунуті в магнітофон,

Ліжко, до самое стелі,
так як на фото, в п'яти зірковому отелі, 
Стіл, крісло, попіл та числа,
Де букви у ноутбуці, наповнюються змістом, 
Потім в шухляді гроші, мінус на болванку,
Стою и стукаю до студіі с самого ранку, 
На найгірше як завжди запрограммованний,
Вірш, як вірш, та тільки намальованний,