Який же раз вам сука серце вивертать на зовнi… 
Чому сумую за пустим і у душi не гордий?… 
Так прохолодно всерединi. Не зiгрiэ сотня, 
Бабки не грiють,вiдкривають новi горизонти… 
Немаэ понту нить як баба бiля мiкрофона, 
Палю я тексти за любOFF i не скажу нiкому, 
Про кого моя лiрика, кого не вистачаэ, 
I через кого я не сплю пишу поеми з  чаем … 
Я знаю ти вже спиш напевно, або дивишся в небо, 
Чи хочеш бачити мене? Або забути проблему… 
Все якось важко, незрозумiло для тебе, 
Я друг тобi i просто ти cкучаеш усе время … 
Це – Вiртуальнiсть, не шли лести по нету, 
Серця у провiд не з`эднати – просто бути треба. 
Я буду поряд, лиш для тебе грiти наче промiнь, 
Лови мене у треках, а люби на вiдстанi долонi… 
Якщо ти схочеш, я лишусь, ось так, навiчно, 
Або назви це просто дощ, i все пiде у вiчнiсть… 
Ну не мовчи, друкуй слова холоднi на екранi… 
Нажаль люблю не через нет  i  через скайп не маю… 
У серцi забиваэш, так, це твоэ право… 
Я хочу щоб ти знала, я любив не аватару… 
I на вустах немаэ слiв, не чув що ти сказала. 
Пустi слова лишать слiди у коридорах млявих…

То всі слова були пусті, позбавлені емоції
Ти шматувала їх ночами наче нові порції
Мені однаково повір, я не фанат інтернету
Я просто серце закатаю у новий куплет
Хай пролітаюсь цілі дні, зима покине планету
Сонце не зможе розтопити у душі замет
Ти просто станеш як усі, за них писав я куплети
Хоча ти кращою була, вважай за компл [bad word] 
Але не буду через тебе шматувати серце
Ти вже в минулому, ти зіграний з життя момент
Роби що хочеш, як вважаеш, більш нічого не треба
Я не в образі, та історія, нажаль це бред
Нас поеднав цей інтернет і наші спільні знайомі 
Тупа історія, я кричав від болю
Все ніштяк, Мась тільки не плач я благаю
Я відпускаю, хоч і з болем, но так треба, я знаю
Мене вбиває наша відстань, я лишусь тобі другом
Нехай той інший береже, ніжно цілує у губи
День красивіший пренесе тобі на крилах щастя
Своє надіюсь віднайду, а ти шукай краще