Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька,
Місяць вже на чатах, скоро темна ніченька на землю ляже...
Стою над колискою: що ж вам дати їстоньки?
Третій день у хаті висить морок голоду, а мати каже:

Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс -
Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі!
Не хрестом - так вилами Бог тебе помилує:
Як ми - прах, хай земля іде до землі.

Щоб блукали росами ніженьками босими,
Від весни до осені мигтіли у траві зеленим сяйвом,
А як стане холодно - сніг розстеле полотно...
Вам не жити все одно - помрете з голоду, і мати каже:

Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс -
Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі!
Та закидай листячком - в мене сил не вистачить:
Всі ми - прах, хай земля іде до землі.

Пташенята любії ще раз приголубити...
Плакати від голоду ви вже не будете - лиш я заплачу:
Ви, спасибі татові, стали потерчатами,
Будете кричати ви під вікнами вночі, а я вам скажу:

Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька,
Хай вас ніч понесе на чорнім крилі
Вже не має значення, чи мені пробачите
Всі ми прах, - хай земля іде до землі.