Ніч, здимає ніч вгорі вітрила,
крила.
Ти мене в таємні сфери заманила,
мила.
Чи я сплю, чи це я вже вмираю,
гадаю.
Чи то сам я, чи тінь,
тінь моя
Блудить степом, степом зеленим,
блудить степом.

Світло, зелене світло струмиться неспинно по всій дорозі,
космосі.
То є раптовий спалах чудовий на цій планеті –
кометі.
Вірю я, що усе, все буває.
Немає
Лиш мене в тім краю, в тім раю.
Моя дивна постать – фігура блудить степом.

Хай не зрадіє останнє
світання
Моїм рисам, моїм речовинам –
клітинам.
Задля тебе, кохана,
Я позбудусь навічно фізичного тіла,
ай, мила.
Я займуся вогнем –
між зоряним дощем,
ненаглядна моя.