Зорі яснії, місяцю мій, хто тут зі мною?
Ніч опустилась і тихо іде світ за водою...
Чуєш, скажи мені своє ім’я!
Давно забув і не знаю, хто я.
Даремно.

Хлопче, озвися, ходи-но сюди, глянь мені в очі!
Що ж ти побачиш? Лиш зорей вогні – відблиски ночі.
Знаєш, я певно чекала тебе...
Ні, бо в мені вже ніщо не живе.
Даремно...

Де ти, п’янкая спокусниця снів, що ти бажаєш?
В чистому світлі зірок розкажу про те, що не знаєш.
Та що ж я не знаю? Я – сокіл і крук!
Я полоню тебе ніжністю рук...
Даремно!

Бо я лиш спочину і далі злечу в ніч буревієм!
Стій! Зупинися! Так просто піти ти не посмієш!
Моє спасіння – нестримний політ...
Моє життя – Зачарований світ.
Даремно...