Клубком згорнулась ніч, як кіт,
Та сіла поруч, при багатті,
Де характерник-кошовий
Плете, мов тінь, свої закляття.

Де табір ворожий ночує,
Нас місяця око веде.
Ми тіні, ніхто не почує,
Рятунку ніхто не знайде.
У смерті олтар із полину -
Ми жертву їй щедру дамо,
І степ урочисто поглине
Ту кров, що тепер пролимо.

Козак-характерник сміється,
Луною проноситься сміх.
Загін наш по полю несеться
Вже зграєю чорних вовків.

А вранці похмуре світило
Обличчя у хмари схова.
Від війська чужого лишилась
Лиш кровью залита земля.
Ще з покон віків повелося -
У кожного правда своя.
Нас небо грозою напоїть,
А силу дасть рідна земля.

Козак-характерник сміється,
Луною проноситься сміх.
Загін наш до дому вернеться
Під ранок в подобі людській.