Я не знаю як, коли, опинився голий я.
Серед стін із кахелю, просто на столі,
Люди в білому вбранні, мовчазні, мов янголи.

Нерухомі постаті стали навкруги.

Ой, не знаю, мамо, що то за покій?
Ой, напевно, тату, я вже не живий.

Білі янголи мовчать, тільки ближче сунуться,
Та очима кліпають, крилами риплять.
Той, що самий головний, каже: «ВСЕМ ВНИМАНИЕ,
БУДЕМ ДЕЛАТЬ ВСКРЫТИЕ ПРЯМО С ГОЛОВЫ.»

Ой, на кого, мамо, я тебе лишив?!
Ой, навіщо, тату, ти мене зробив?!

Як напився учора, тільки-но згадав.
Як у шафі куму роздягав.
Як із себе гімнаста вдавав,
Догори ногами перилами ходив,
Та з балкону прямо у небо злетів.

Файно, файно летіти у небі серед ефіру,
Летіти просто на місяць, де зорі, мов золоті маячки.

Тихо янголи стоять. наточили ножики,
Тут як скрикне головний: «ВІН ІЩЕ ЖИВИЙ!»

Сполошилися вони, крилами заплескали,
Покидали ножики, кляті кажани.
Ой, як добре, мамо, син твій живий,
Ой, спасибі, тату, що ти мене зробив!

Як напився учора, тільки-но згадав.
Як у шафі куму роздягав.
Як із себе гімнаста вдавав,
Догори ногами перилами ходив,
Та з балкону прямо у небо злетів.

Файно, файно летіти у небі серед ефіру,
Летіти просто на місяць, де зорі, мов золоті маячки.