Вона дзвонить до Бога і палить гашиш,
А ти собі маєш все те на увазі,
Ти нормально їси і достатньо спиш,
І не переймаєшся в жодному разі,
Що там у неї – нежить чи сказ, 
чи є цигарки і чи тепло в хаті. 
І дзвониш до неї, як Бог, кожен раз
О восьмій чи часом о пів на дев’яту.
Вона тобі сниться і, мабуть, дарма,
Ти думаєш, що тобі не потрібно 
Знати, чи спить сьогодні сама,
Чи з кимсь, до Бога для неї подібним.
Ти маєш життя, що такого хотів,
І все, чого ще дозволяєш хотіти.
Вона має рибу і двоє котів
І мрію хоч якось дожити до літа.
Що скажеш їй? Дівчинко, час, він мина.
Підеш, перетворишся в мокру дорогу. 
Ти зник, як помер, але буде вона
За двох набирати щовечора Бога.
Ви навіть окремо врятуєте світ, 
В вас є ж бо усе, що для цього треба: 
У тебе – вона, а у неї – дріт
До телефонної лінії неба.

Она звонит Бога и курит гашиш,
А ты себе есть все то в виду,
Ты нормально ешь и достаточно спишь,
И не думаешь ни в коем случае
Что у нее - насморк или бешенство,
ли сигареты и тепло ли в доме.
И звонишь к ней, как Бог, каждый раз
В восемь или времени в половине девятого.
Она тебе снится и, видимо, зря,
Ты думаешь, что тебе не нужно
Знать, спит сегодня сама,
Или с кем-то, к Богу для нее подобным.
Ты жизни, такого хотел,
И все, чего еще позволяешь хотеть.
Она рыбу и двое котов
И мечтаю хоть как-то дожить до лета.
Что скажешь ей? Девочка, время, он мина.
Пойдешь, превратишься в мокрую дорогу.
Ты исчез, как умер, но будет она
За два набирать каждый вечер Бога.
Вы даже отдельно спасете мир,
У вас есть ведь все, что для этого нужно:
У тебя - она​​, а у нее - проволока
К телефонной линии неба.