Нас питають, якого ми роду
I на кого гартуєм штики, —
Та ж то ми на вратах Царгоро- ду
Залишили донині щити.

Та ж то наша широка долоня 
Так стискала залізо мечів,
Що стогнала зухвала Варшава
І москаль мимоволі тремтів.

Ми водили в Москву Сиґізимунда,
Під Полтаву варязькую рать.
Ми карали Росію за Суздаль,
За Базар ми ще будем карать.

І ще скажемо: "Досить вже, досить!"
А дух помсти освятить наш чин.
І ще будуть пальці прилипати 
До насичених кров'ю мечів.

Хай горить пограбована хата
І в руїнах лежить Чигирин.
Стане степ українцеві братом.
Захороннеє місце — яри.

Нас далеко у світі всі знали,
Пам'ятали поляглих ми кров,
Ми загарбників люто карали
I карать починаємо знов!