Їхав козак за Дунай,
Сказав: «Дiвчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!»

Вийшла, ручки заломивши,
I тяженько заплакавши:
«Як ти мене покидаєш, -
Тiльки подумай!»

«Бiлих ручок не ломай,
Ясних очей не стирай, -
Мене з вiйни iз славою
К собi ожидай!»

«Не хочу я нiчого,
Тiльки тебе одного,
Ти будь здоров, мiй миленький,
А все пропадай!»

Постiй, постiй, козаче!
Твоя дiвчина плаче,
Як ти ж ïï покидаєш, -
Тiльки подумай!

Свиснув козак на коня:
«Оставайся здорова!
Як не сгину, то вернуся
Через три года!»