Нiчь яка мiсячна (исполнитель: Украинские Народные песни)
Hiч яка мiсячна, зоряна, ясная, Видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена Хоч на хвилиночку в гай. Ти ж не лякайся, що нiженьки босиi Топчуть холодну росу. Я ж тебе рiдная аж до хатиноньки Сам на руках вiднесу. Сядемо вкупочцi бiля хатиноньки i над панами я пан. Глянь, моя рибонько, срiбнею хвилею Котиться в полi туман. "Народный" вариант стихотворения М.П. Старицкого Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная! Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочцi тут пiд калиною - I над панами я пан! Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею Стелеться полем туман. Гай чарiвний, нiби променем всипаний, Чи загадався, чи спить: Он на стрункiй та високiй осичинi Листя пестливо тремтить. Небо незмiряне, всипане зорями, - Що то за божа краса! Перлами ясними ген пiд тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що нiженьки босi Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, Тепло - нi вiтру, нi хмар: Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, як жар. Ти не лякайся, що можуть пiдслухати Тиху розмову твою: Нiчка поклала всiх, соном окутала, - Анi шелесне в гаю. Сплять вороги твої, знудженi працею, - Нас не сполоха їх смiх. Чи ж нам, окраденим долею нашею, Й хвиля кохання - за грiх? Михаил Петрович Старицкий ВИКЛИК Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною - І над панами я пан... Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить; Небо незміряне всипано зорями - Що то за Божа краса! Перлами-зорями теж під тополями Грає перлиста роса. Ти не лякайся-но, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько: Тепло - ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, Й займеться зразу, мов жар; Ти не лякайсь, аби тут та підслухали Тиху розмову твою: Нічка поклала всіх, соном окутала - Ані шелесне в гаю! Сплять вороги твої, знуджені працею, Нас не сполоха їх сміх... Чи ж нам, окривдженим долею клятою, Й хвиля кохання - за гріх?