Люби її, вона у тебе гарна...
Цілуй біляві кутики лопаток.
І в кучері бурштиново-янтарні
Вплітай фіалки й парасольки
м'яти.
Вона так любить. Знаєш, це
прекрасно... 
Не бійся тільки трепету плечей,
Дивись частіше вчасно і
невчасно
У плетиво її сумних очей.
Пиши їй вірші-щирі і нещирі,
А на постскриптум - сонячне
"люблю",
І, зрештою, в її старій квартирі,
Де стіни бліднуть цвітом
мигдалю,-
Люби її у світлі фоторамки -
Таку просту і наче одержиму
Тобою,
Неминучістю,
Світанком,
Гарячою безоднею інтиму.
Люби її уперше і востаннє
В розлитому у келихи вині,
В шаленому, як
потяги, мовчанні,
Лише не зраджуй - зраджував
мені... 

автор: Наталя Хвесик