Ледве йшов пильним шляхом,
Дивлюсь, сидить старий Махатма.
Підійшов та кажу таке
Я йому:

"Добрий день, старий Махатмо.
Хай твій могутній дух живе спокійно
Біля заводів Всесвіту".

Він мені.

Відповів таке, що я мало що зрозумів.
Чи, може, він спав, чи, може, він розмовляв із зірками,
Чи розмовляв зі мною мовою птахів або трави?

Я йому:

"Скажи ме-ме-мені, Вчителю,
Дві краси Світу: Місяць та Сонце
Мають інколи зустрічі? Чи?"

Він мені.

Подарував таку усмішку, такий струм добра,
Що навкруги заспівали птахи,
А в душі моїй наче грянув казковий хор
Смарагдових цвіркунів та польоту золотих бджіл.

Я йому:

"Гура!
А скажи ме-мені, джерело добра,
Хто перший вийде до Захмарної Брами,
Славетний чиновник, чесний сім'янин
Або щирий господар?"
Отаке спитав я його.

Він мене.

Він мене, таки, вбив глибиною відповіді,
Що я не міг дихати, не міг відчувати ніг,
Не міг почути течії Ганга, не міг дивитись у вічі Гурі
Та й не міг більш стояти й розмовляти.
Обернувсь та й пішов собі пильним шляхом.

Мудрий Махатмо!
Хай будуть вічні твої слова,
Що відновлюють душу.