Майже встигає воно, ловить удрами такт,
Качає кров. Очі закриті на антракт,
А підсвідомість каже: " Якшо хочеш жити,
Треба брати голку і наживо нитками шити!"
Ну я прям знов сміюсь, з кутка в куток днями,
Знайома фраза: "Залишимось товаришами."
Дарма не признаний король цих затяжних пауз,
Я бив по клавішах емоцій, наче Раймон Паулс.
Бринькав куди попало. Мерсі може таксі?
Пацан за 8 гривень завезе вас точно в ціль,
Разом з токсинами мій організм виводить сум,
а шум машин швидких, наче по тілу струм.
Ну а в ночі, коли місяць світить у вікно,
Пишу вірші в блокнот і пю домашнє вино,
З піску пустеля, на обличчі втома, 
з надіями, що ніколи не прийду до дому..

Може хоч ти залиши слід у моєму сні?
Щоб стукав тіла апарат в лівій стороні
Не мішки вже а заводи під очіма
За полечима лише рима з білого диму

У вазу з квітами води більше не лийте,
Підпис на документі в серце зашийте,
Наче в якомусь кіно взяв рольне того героя,
І як завжди не задоволений своєю грою.
Подавивши підсвідомість побіжу туди,
Де знов не вистачить повітря і ковтка води,
Під ніс прошепотів собі "Вона мене чекає..."
Клавіші піїзд. Рука у ліфт штовгає.
Поверх. Знову пяний. Зажму дзвінок,
Зараз потік з язика зірветься. Двері. замок.
Перед очима хлопчина якийсь,  як Аль Пачіно
Я зрозумів все не треба жодної причини!
Крок до кроку. Може вліпити збоку..?
Не думав, що так швидко, ще ж не пройшло і пів року...
Давно не хочу... Хай як завжди плюють в душу.
Вибач, двері зачинені ласкаво прошу...

Перевод:

Почти успевает оно, ловит удрамы такт,
Качает кровь. Глаза закрыты на антракт,
А подсознание говорит: "Если хочешь жить,
Надо брать иглу и вживую нитками шить! "
Ну я прям снова смеюсь, из угла в угол дни,
Знакомая фраза: "Останемся товарищами."
Зря не признан король этих затяжных пауз,
Я бил по клавишам эмоций, как Раймон ПАУСИ.
Бренчал куда попало. Мерси может такси?
Пацан за 8 гривен завезет вас точно в цель,
Вместе с токсинами мой организм выводит сумм,
а шум машин быстрых, как по телу ток.
Ну а ночью, когда луна светит в окно,
Пишу стихи в блокнот и пью домашнее вино,
Из песка пустыня, на лице усталость,
с надеждами, что никогда не приду домой ..

Может хоть ты оставь след в моем сне?
Чтобы стучал тела аппарат в левой стороне
Не мешки уже а заводы под очима
По полечима только рифма с белого дыма

В вазу с цветами воды больше не лейте
Подпись на документе в сердце зашейте
Как в каком-то кино взял рольное того героя
И как всегда не доволен своей игрой
Подавив подсознание побегу туда
Где вновь не хватит воздуха и глотка воды
Под нос прошептал себе "Она меня ждет ..."
Клавиши пиизд. Рука в лифт штовгае
Этаж. Опять пьяный зажму звонок
Сейчас поток с языка ризветься. Дверь. замок.
Перед глазами парень какой-то как Аль Пачино
Я понял все не надо никакой причины
Шаг к шагу. Может влепить сбоку
Не думал что так быстро ведь не прошло и пол года ...
Давно не хочу ... пусть как всегда плюют в душу.
Извини двери закрыты милости прошу ...