Коли стаєш як камінь,від шрамів на грані,
Коли твій храм ранить сипить соль на рану,
Від страху просипаючись,це точно кара,
А дні тають,благають щоби я розтанув.

Пройдені дороги,ноги стоптані в крові,
Як на руках полоси так строго ,епілоги,
В зеркалі хотів побачити образ Бога,
А замітив шрами і очі спухші без іскри.

Тільки не плач,я не вернусь назад ніколи,
Я жертва,ви палач-"Скажи Артьом відколи?",
Коли були пусті кишені,не пір а голод,
Ми були як мішень,стріляй без перешкод.

Де був мій батя,коли нас ростила мама з братом?
Чому на нас плював,пропиваючи зарплату?
Я вже не той наївний,не вірю в дивні мрії,
Я хочу все кудась втекти,ховаючись під маску сміху.

Яка дорога вверх?-вся суть тепер лиш в тому,
Щоб залишитись тут,але в очах лиш втома,
Немає сил зібратись щоби піднятись ввись,
На одну дорогу вверх,тисячі дорог вниз.

Приспів(2рази)
Життя на краю обриву,
Душа відлітає ввись,
Тебе я не покину,
Тебе я прошу залишись.

2 куплет

Часу прожито немало,все як у тумані,
Слова на ватмані,невостаннє,а надії тануть,
Ти все тікаєш скоро від моїх слів,
Нерви натягнута струна,але мелодія стара.

Шукав недостатки в інших,але знаходив в собі,
Я не спасав нікого,обходив стороною,
Рухатись вперед,на це нажаль нема причин,
З мене хороший лікар,емоції на карантин.

Не слова а камні і віра як руїна,
Краще вмерти стоячи,чим жити на колінах,
І колись надіюсь зрозумієш ти мене,
Що в нас одна дорога і що ти моя доля.

Куда приплили ми,це не той берег?
Мене не почути як згорівшу прозу на папері,
Дилеми не ділимі,вони не вразливі
Тобі не зрозуміти,краще проходь мимо.

Приспів (2рази)
Життя на краю обриву,
Душа відлітає ввись,
Тебе я не покину,
Тебе я прошу залишись.