Син одного короля, як це часто трапляється в казках, закохався у прекрасну, але дуже бідну дочку пекаря і оженився на ній.

Кілька років молоде подружжя жило у злагоді й щасті. По смерті батька молодий королевич мав зайняти його місце — посісти на троні.

Міністри й радники всіляко давали зрозуміти молодому королю, що для блага держави він повинен зректися своєї дружини. Королева не має бути з простолюду, тож йому слід одружитися з дочкою короля якоїсь сусідньої держави. Тільки такий шлюб, мовляв, забезпечить мир і добробут у державі.

«Зречися її, найясніший володарю, адже вона дочка пекаря».
«Безпека твого трону і підданих важливіші за все».
Міністри так настирливо напосідали на короля, що врешті-решт він погодився.
«Мене змушують зректися тебе, — сказав він своїй дружині. — Завтра тобі доведеться вернутися до свого батька. Але ти можеш забрати все, що вважаєш найціннішим».
Того вечора вони востаннє вечеряли разом. Панувала тиша. Жінка видавалася спокійною, вона безнастанно підливала вина до келиха короля.
Недовечерявши, король міцно заснув. Тоді жінка спритно загорнула його у простирадло, закинула собі на спину й непомітно вийшла.
Вранці король прокинувся вже у домі пекаря.
«Що це означає?» — запитав він, здивований.
Дружина усміхнулася.
«Ти дозволив мені взяти з собою найцінніше. А для мене найціннішим є ти».

А що ти взяв би зі собою?

Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»