Кожного ранку могутній цар Бенґаді приймав дарунки від підданих, які приходили виявити йому свою вірність і пошану. Цар Бенґаді досяг у своєму житті всього, що можна було досягнути, і почав уже потроху нудьгувати.

Щодня на подвір’ї поряд з іншими підданими пунктуально з’являвся один смиренний жебрак.

Він приносив цареві яблуко і зникав так само тихо, як і з’являвся.

Цар, що звик приймати дорогі подарунки, дивився на ці яблука дещо зневажливо, і, як тільки жебрак відвертався, кпив з нього, а разом з царем — увесь двір.

Але жебрак цим не переймався.

Наступного ранку він приходив знову, щоб вкласти у царську долоню свій подарунок.

Цар звичним рухом приймав яблуко і одразу ж відкладав його у кошик, який спеціяльно для цієї процедури поставили біля трону. Кошик був уже майже доверху наповнений яблуками, що їх терпеливо і покірно дарував жебрак..

Якось улюблена царська мавпа взяла одне яблуко, надкусила його, а потім виплюнула і кинула цареві під ноги. Монарх онімів з дива, помітивши у яблуці блискучу перлину.

Він зразу ж наказав порозрізати всі яблука з кошика — і в кожному виявилася перлина.

Викликали жебрака, і вражений цар почав його розпитувати.

«Я приносив тобі подарунки, царю, — пояснив чоловік, — аби ти зрозумів, що життя обдаровує тебе щодня надзвичайним даром, якого ти навіть не помічаєш і викидаєш на смітник. А все тому, що в тебе надмір багатства. Найпрекраснішим з усіх дарів є день, що починається».

Сумуватиму від завтра,
А сьогодні буду щасливим:
Пощо сумувати?
Бо вітер зустрічний дме?
Пощо завтрашнім днем сьогодні терзатися?
Може, завтра роз’ясниться.
Може, завтра засвітить сонце.
І не буде причини для смутку.
Сумуватиму від завтра,
А сьогодні буду щасливим
І скажу кожному сумному дневі:
Сумуватиму від завтра Сьогодні — не буду.
(Цей вірш написав єврейський хлопчик
у ґетто в 1941 р.)

Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»