Сірими хмарами небо затягнуте,
Поле пшеничне ворогом спалене,
Сади, що були Весною заквітчані,
Тепер прикрашають тіла посічені.

Лагідний вітер, що в полі гуляє,
Тепер диким реготом зорі лякає.
Сосни сторічні вирвані з коренем,
Хащі предвічні сповнені мороком.

Камінь священний злом осквернили.
Землю невинною кров'ю залили,
Де Сонце колись із травою віталося,
Тепер від пожеж сліди лиш зосталися.

Та прийде час ще за зло розплатитися,
Прийдеться ще ворогу кров'ю умитися.
Слово правдиве не знищити силою,
Тільки байдужість - його є могилою.

Тих, хто минуле своє забув,
Тих, хто поклик долі не відчув,
Тих, хто правди ніколи не бачив -
Легко зломити!
Того, хто з рідною вірою йде,
Того, хто війну за істину веде,
Того, хто в душі палає вогнем -
Не зупинити!

Тих, хто минуле своє забув,
Тих, хто поклик долі не відчув,
Тих, хто правди ніколи не бачив -
Легко зломити!
Того, хто з рідною вірою йде,
Того, хто війну за істину веде,
Того, хто в душі палає вогнем -
Не зупинити!