У предвічних хащах,де не тліє цвіт болота,
Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота,
Часом в білій свиті зачарований гуляє
Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє:

Якщо можеш,завітай до мене ти,
Якщо хочеш,спий моєї води,
Якщо Віриш,розкажи мені,
Про що ти мрієш,коли живеш на самоті...

Брами павутиння від сосни і до берези-
Вартові чекання-Долі зламані терези.
Полум’яна рута життєдайно розквітає,
Та ніхто не бачить!Ніхто того не знає!

Стогне хижим плачем трясовина на Поліссі,
Попелом укрите листя у древлянськім лісі.
В безнадії квола похилилася тополя,
Дме тривожний вітер з отруєного поля.

Все,що наснилось більше не вернеться-
Казкові мрії в небутті.
Занадто рано зупинилось серце:
Ми вмерли надто молоді.
Мій голос з неба чорний крук принесе,
Спливе по Прип’яті вінок.
Чекайте вістки під Похмурим Сонцем,
У сяйві жалібних зірок.