Вже матусю вкрила сивина, 
А вістей про сина все нема, 
Та вона продовжує чекати,
Тому що вірить і тому що мати.
Та на що надіється вона?
Вже давно закінчилась війна,
Вже давно як всі з війни прийшли,
Окрім тих, що в землю полягли.
Скільки їх в ріднесеньке село
Хлопченят безвусих не прийшло.
Раз в село привезли на весні
Фільм про бій запеклий на війні.
Всі прийшли в кіно : старі й малі,
Хто пізнав війну і ті хто ні.
Перед пам'яттю людською
Ненависть текла рікою,
Жах війни екраном покотивсь...
Раптом син на маму подививсь !
Погляд в серце матері проник
І почувся материнський крик :
"Олексій, синочку рідний мій !
Олексій, синочку рідний мій !
Олексій, синочку рідний мій ! ", -
Наче син почув, здавалось їй.
Син з окопу вистрибнув у бій.
Мати закричала : "Сину, стій ! ", -
Бо злякалась, що він упаде,
Але син крізь час вперед іде.
"Олексій !", - кричали земляки,
"Олексію, брате, добіжи !".
Кадр змінився син лишився жить.
Просить мати :"Ще раз повторіть ! ".
Просить мати : "Ще раз повторіть ! "
Просить мати : "Ще раз повторіть ! ".
Знову її син в атаку мчить,
Не поранений у бій біжить...
" Олексій, синочку рідний мій.
Олексій, синочку рідний мій.
Олексій, синочку рідний мій.", -
Наче син почув, здавалось їй.
Вдома все ще марилось кіно,
Сподівалась, що в її вікно
Серед хвилювання й тишини
Раптом син постукає з війни.