Вона , як молоко, з конфорки твоєї душі
збігла.
Розчинилась на долоні, ніби бактерія.
Ніч стрибає до свого безпечного лігва
 тихо й спритно пантерою.

У неї на шиї висять амулети: нефрит, переплетена
стрічкою кориця, кіготь яструба, декоративна пляшка,
в ній солодкі ефіри.
Час ховає власне обличчя під венеціанською маскою,
ти ще зовсім не лицар. Твоє перо  повинно ще багато писати,
щоб стати гострим. Ти всього лиш
неотесаний лірик, який через кожну трагедію - відразу
біжить стрибати з мосту.

Хіба це любов - цілуватись очима  через сусідній столик?
Він, мабуть, надто пізно збагнув,
що вона, як Колумб, однією з перших побачила його материк голим.

Так і живуть.
Від прихованих фобій до латентних істерик.
Вона стелить під ноги ворсистий палас, а він зводить
 до стелі замість ліжка вігвам.
Один нічого не розповість, поки не запитають.
Інша нічого не запитає,чекає щоб сам.
Це ще зовсім не порно, це легка еротика писана 
слиною на папері. Це як плем'я диких, невгамовних інків,
це як в дитинстві...Коли в тебе є яблуко:
"Сама з'їм половинку,а більшу йому віддам."