На списаний папір сумного дня,
Упала ніч, мов крапля атраменту,
І ти ідеш у темінь навмання,
Розбитий і знівечений дощенту.

Який це край? Яка це знов ріка?
Яка це мова і яке наріччя?
Чия це заворожена рука
Тебе кудись веде сліпою ніччю?

Ніяких рук і нічиїх сердець, -
Ти сам один в шумному многолюдді,
І тільки зорі дивляться, мов судді,
На твій іще нескінченний кінець.

І ти стаєш на закруті доріг,
Натомлений, безсонний і прибитий,
І сниться теплий батьківський поріг,
Який невсилі ти переступити.