Прозорі погляди закриють повіки до ранку, 
Бачу ви звикли високо вішати планку. 
Ігноруєте за віком,а не за внутрішнім фахом, 
Під одним дахом мокнемо...Та ну вас нахуй! 

Я наче вітер,взуття на порозі Поля Чудес, 
Сказали на коліна стати,стукати до небес. 
Я вам що - пес,плювати у власну криницю? 
По пиці видно,що крадуть з мого возика спиці. 

Ви були мені друг і "браза",разом та зразу, 
Я краще здохну,ніж митиму унітази. 
Зирить заразу у вікно - тут золота немає, 
Пира,паперу й тиші для щастя вистачає. 

Козирні карти на початку гри кидають дурні, 
Сірі,як попіл,за вікном листопада будні. 
Зверху судді розсудять - правда за часом, 
Їдь у дорогому,а я люблю дешевим класом.

Приспів
Тримай мотузку,а я побіжу за стільцем, 
Затягуй вузько між плечима та лицем. 
Залізне лезо точиш.солодких снів мадам, 
Бери що хочеш - та я себе не віддам. 

Поглянь лице,у них тривога у кожній клітці, 
Вони як кров по місту тіла - всі блідолиці. 
Вірять у Бога,коли на те лише причини, 
Дома чекають,на підвіконні кава стине. 

Маріонетки на нитці давно звикли до рабства, 
По житлових будинках,в пошуках нового щастя. 
Брешуть у дзеркало,шукаючи свій чорний вихід, 
самообман як морфій,в кімнатах так тихо. 

Їх адекватний світ першою злива чекає, 
Потім калюжа надії рідна земля поховає. 
Самі собі - тюрма без права на дострокове, 
В руках ні разу не тримали щастя підкову.
 
І лишь один із тисячі не понесе вогонь, 
Зрозуміє помилки - та вже нема майбутнього. 
Кидаючи камні у вільних,мріють про крила, 
Продумай друже,чи вистачить у тебе сили? 

Всі такі сильні,а вночі в подушку сльози, 
Звуки розхитаних дверей,вітер,осінь. 
Ранок,шлях у аптеку за необхідністю, 
Друзі не прийдуть у гості - пара самотності. 

Краще?Та ні!Нічого не вийшло, 
Підпалюючи крила,щоб злітати в небо вище. 
Постійні пацієнти клінік,знижки,проценти, 
Людям,які забули життя,яскраві моменти.