Інколи, щоб порозумітися, варто вслухатись в тишу (с)

Як гадаєш, скільки слів про кохання замінили б тобі мовчазний ранок у моїй сорочці? Скільки кіносценаріїв написали б із наших поцілунків-пестощів, скільки сліз би пролилось, якби хтось ще мав змогу спостерігати за миттю, коли ти ледь чутно шепочеш мені «бувай»? Звісно, взамін цьому ми б могли казати гучні слова, вже мільйони разів сказані кимось раніше, і змальовувати власні почуття промовистіше рим Байрона... Але покірна тиша наших почуттів красномовніша за те, що люди бездумно кажуть одне одному кілька десятків (сотень, тисяч) разів на день. 

Можете зі мною посперечатися, та хіба любов не є найбільшою цінністю, ціллю, дхармою людською? І хіба ціна їй, - ваші порожні слова, не підкріплені нічим, окрім фамільярності та бажання зваби?

Із розумінням цього можу запевнити – я ніколи не даруватиму тобі хитких карткових будиночків на узбережжі, а хоч раз промовивши «я заради тебе здатний на все», я від слів цих нізащо не відречусь. Чоловікові – чоловіче: будь готовий відповідати за те, що кажеш до останнього ковтка повітря. І хай весна для мене більше не настане, та одне моє "візьми" буде вартіснішим мільйонів ваших "я дам".