Дощ падає знов...
               
Я римую любов із твоїми губами.
              
Тут мають вони колір вина
  
І нагадують рани.

      
   

          
Світ хоче, як ти
      
Мати постать імли
          
І наплічник легкий,
              
Сірі очі твої і те саме ім'я.

   
А над нами нависає матриця
   
І на лиця відкидає тінь.
          
Я не знаю, що там завтра станеться,
        
Але нам туди летіть...

Приспів:
   
Я без тебе
   
Не існую...
   
Цифрові дощі...
   
Віртуальні люди...

             
І блукають вулицями матриці,
                 
Зомбі з парасольками в руках.
                  
Може всі ці монстри тільки маряться? –
        
Але все одно стріляй!

                  
Кров падає знов, залишає сліди,
          
Має присмак вина.
         
Ти повторюєш: "Ні!"
                 
І я тисну "деліт" і триває війна...

Приспів.