Гримотять литаври, стяги пломеніють,
Ген високо сонце осяває путь.
А попід горою яром-долиною
Козаченьки славні у похід ідуть.

Слава їх чекає, смерть на них чигає, –
Все те буде потім, в клекоті боїв.
Нумо, браття, пісню! Гей, кобзарю, де ти!
Вшкваримо, щоб гук наш до небес злетів.
Коні бистроногі, сіделечка срібні,
Шабля та пістолі у несхиб-руці.
Начувайся, враже! Ген у полі, в полі
Оборонці волі – січові стрільці.
Розступіться, терни! Розіграйся, море!
Боже милостивий, путь їм освяти.
Кафа й Берестечко, Царгород і Збараж...
Дай снаги і сили. То ж які світи!
Сурмачі засурмлять і ревнуть гармати,
Кинеться сірома у кривавий вир.
На яснії зорі і на тихі води
Верне із неволі християнський мир.
Отаке учора воскресив у серці
Нескладний до болю лейтмотив віків.
Бубон і цимбали, скрипка і сопілка,
Цокіт на світанку тисячі підків.
Кажуть: позабуте, автор невідомий.
Гей же, гей, однак які шолопаї!
Прадід Сивочолий, панібрат хоч чорту,
Од свойого предка передав її.
Гримотять литаври, стяги пломеніють
Ген високе сонце осяває путь.
Пісне наша рідна! З роду і до роду
Днесь живи і з віку у віки пребудь.