достатньо твого «все буде добре»
аби розігнати хмари
аби зима стала літом
вересень – квітнем
хтось чужий - рідним
а смуток – медом
стікав по губах…
що може бути солодше за тебе?
краще за тебе? 
ближче до мене?
всі ці потреби, щоденні проблеми
не варті нічого – я хочу до тебе.
жити з тобою, дивитись на небо
лежати під пледом рааазом
все це приходить з часом…
й навіть, якщо ми раптом 
ще не готові 
достатньо твого «все буде добре»
щоби я витерла сльози
щоби всміхнулась очима
забула причини
і тихо сказала «спасибі»
за всі щохвилинні «кохаю»
за всі ці щоденні «чекаю»
за всі «розумію» і «знаю»
спасибі тобі. безкрає. 

Ірина Мороз