Стрибок...
В ковток...
Думок, що повертають у реальність,
Хочеш знов оминути.

Стоїш...
Ось тут...
На цьому місці, До нього ти прикутий,
Пора із відси утікати.

Ти знову чуєш стук у двері ...!!!

Тебе там кличе твоя,
Твоя власна паранойя.
Стукає, ти відкриваєш
І разом з нею утікаєш.
А потім доганяє розум,
Він тобі вмикає мозок.
Ти благаєш не вертатися назад,
Бо так не можна далі жити...

Твій пістолет...
Замовк...
Біля мої скроні на готові
Так просто, лише дев'ять грамів.

Давай...
Стріляй...
Вмирать ніколи не буває рано
Але страх тебе тримає

Ти знову чуєш стук у двері ...!!!

Тебе там кличе твоя,
Твоя власна паранойя.
Стукає, ти відкриваєш
І разом з нею утікаєш.
А потім доганяє розум,
Він тобі вмикає мозок.
Ти благаєш не вертатися назад,
Бо так не можна далі жити...

Ти знову чуєш стук у двері ...!!!