Я розкидаю зло, наче попіл, 
А ти благаєш: “Досить!”, 
Ось так втрачаємо кохання, 
Набуваємо непотрібний досвід - 
Цікаві досліди над власними мозком. 
Собі здаюся крутим, 
Тобі здаюся відморозком. 
З тобою, як у бою, 
Вирішив бити першим. 
Тепер знаю, що був неправий, 
Але кому від того легше?.. 
Болючі спогади, як гади, 
Їх не вирвеш із корінням, 
Однак порізи на серці 
Сприяють прозрінню…

Я гонор свій заховаю глибоко, 
Сиджу на лаві, чекаю вибуху, 
Готовий зносити недоліки і вибрики, 
З тобою бути аби тільки, аби тільки…

І раптом зрозумів, 
Що моє життя без тебе марне. 
Воно не має принад, 
Втрачає всі яскраві фарби, 
Дав би собі по пиці боляче 
За ті всі твої образи, 
За неуважність свою, за злість, 
За необережні фрази. 
Жодного разу не зміг себе 
Призупинити вчасно, 
Постійно щось тупо дратувало, 
Заносило занадто часто. 
Тепер лишився один - 
Блазень, бовдур, дурень… 
Ну і навіщо це мені?.. 
Про що я думав?..

Я гонор свій заховаю глибоко, 
Сиджу на лаві, чекаю вибуху, 
Готовий зносити недоліки і вибрики, 
З тобою бути аби тільки, аби тільки…

Життя нас пообтерло, 
Побило, підправило, 
Пояснило свої закони, 
Встановило дещо абсурдні правила, 
Трошки побавило, трошки потішило, 
Колись ми були такими, 
Тепер стали зовсім іншими, 
Ну, аби не гіршими! Ти, знай, 
Усе й не так вже погано, 
Колись минуться образи, 
Загояться болючі рани. 
Я стану кращим, я захищатиму 
Тебе від нещасть і невдач, 
Ти тільки повір, 
Ти тільки пробач!..

Я гонор свій заховаю глибоко, 
Сиджу на лаві, чекаю вибуху, 
Готовий зносити недоліки і вибрики, 
З тобою бути аби тільки, аби тільки…