Немає кращої можливості сказати про свої почуття, аніж та, коли вони трапляються... Коли ти відчуваєш кожну клітинку, кожен сантиметр своєї душі. Коли тобі болить... 
Ти дала достатньо часу, щоби я збагнув наступне: коли кохана людина хай навіть на трохи йде із твого життя - ти зустрічаєшся із собою справжнім. Перестаєш бути сумлінним копірайтером, сильним та стійким чоловіком, мудрим порадником. Ти більше не граєш ніяких ролей. Весь твій час та простір належать тільки тобі. 
Ця зустріч допомагає збагнути кілька простих речей. 

Без тебе я можу бути. Цілий, незалежний та нещасний. Я краще розумію себе і не розумію, для чого я без тебе? 
Ти робиш мене сильним і вразливим водночас. 
Дрібниці на кшталт: "цю книгу ти любила"; "тут ми вперше поцілувалися", "туди нам хотілося поїхати" зводять мене з розуму. Від цього нікуди не дітися, бо пам’ять серця триває аж до смерті. 
Якщо хтось знає каторгу гіршу, аніж усвідомлення неможливості знову відчути тебе поряд та пригорнути твою душу до себе, скажіть мені, що це?
Мені хочеться вірити, що термін "relationship" це не тільки поняття "стосунки", а ще й можливість знову зустрітися із тобою.
У мене кімната із чудовим видом на розлогі зелені каштани. Я б міг дивитися за вікно та раціоналізувати із приводу того, що бачу. Натомість я просиджую годинами в Інтернеті, чекаючи, поки ти мені НЕ напишеш.

Визнаю: я вразливий. Біль, як показник напряму, вказав, куди мені рухатися. І дороги туди немає без тебе немає. 
Чуєш?