З щоденника Кульбаби.

Кажуть люди: всім — одна могила,
Все згорить — залишиться зола.
Ні, не щезне та огненна сила,
Що до зір незримо попливла.

Треба вмерти у старій подобі,
Щоб у нову вирушити путь.
Треба з тілом перебути в гробі,
Щоб у небі Сонцем спалахнуть!

Ті мости, що на биках камінних,
Не будуй, бо все одно впадуть!
Приготуй мости сонцепромінні,
Що тебе у Вічність поведуть!

Лабіринти Мінотавра тлінні,
Лиш не тліє Аріадни нить.
Йди за нею у краю боріння,
Щоб у небі вже без неї жить!

Дуб із праху гордо виростає
І у прах ізнову упаде...
Промінь же, що дуба оживляє,
Не умре ніколи і ніде...

Из дневника Одуванчики.

Говорят люди: всем - одна могила,
Все сгорит - останется зола.
Нет, не исчезнет и огненная сила,
Что касается зрение незримо поплыла.

Надо умереть в старой облике,
Чтобы в новую отправиться путь.
Надо с телом найтись в гробу,
Чтобы в небе Солнцем вспыхнут!

Те мосты, на быках каменных,
Не строй, все равно упадут!
Приготовь мосты сонцепроминни,
Что тебя в Вечность поведут!

Лабиринты Минотавра бренные,
Только не тлеет Ариадны нить.
Иди за ней в крае борения,
Чтобы в небе уже без нее жить!

Дуб с праха гордо вырастает
И в прах опять упадет ...
Луч же, что дуба оживляет,
НЕ умрет никогда и нигде ...