Ви брешете мені, чарівна леді!
Якби мене хоч трішки ви кохали,
душа не догорала б моя в пеклі,
і солов'ї для мене лиш співали б.

Ви брешете! Ніколи не повірю,
що ви мене... моя хоч на краплину.
Руйнуєте безжально мою мрію...
Вбиваєте в мені живу людину..

А я люблю, хоч вам я і байдужий.
А я люблю так щиро і безмежно.
У вашому саду розквітли ружі,
Ви розтоптали їх необережно..

Ті ружі - то любов моя прекрасна,
розсипалася, мов їх ніжний цвіт.
Ви загасили ваше сонце ясне,
і в темноті живете стільки літ.

Та ви мабуть забули моя леді,
що ви мені колись вже обіцяли
налити з уст своїх кохання меду,
потім комусь за безцінь ви продались.

А я чекав вас довго, мов востаннє.
Ламав всесильні рамки цього часу.
Я вірив, що моя ви, що кохання...
А потім ви зняли чарівну маску. 

Я не пробачу! Не моліть! Бо не вернеться
Душа зруйнованого вами чоловіка..
Він неживий, нема у нього серця.
А ви, як і колись, зваблива жінка...

Я дихав вами так сміливо і без страху.
І думав, дихатиму досі ... до тепер.
Та ви пішли... Повітря вмить забракло....
І я помер... навіки я помер...

Не воскресити! Більш мене  немає!
Тепер ідіть куди лиш забажаєте!
Я б став для вас найкращим в світі раєм,
тепер ніколи не повірю, що кохаєте...