Остановiсь, мгновйeньйe - ти прйeкрасно!
Дiйовi особи
Iван Опанасович Харченко, лiтературознавець.
Гриць Якович Вареник, тоже лiтературознавець.
Чорт, трансцендентна сила у виглядi рогатого упиздня у ватнiку, ватних штанях i кирзових чоботях.
Хуна, особа жiночойi статi.
Сало, йiжа Iвана Опанасовича i Гриця Яковича, заповнюйe простiр мiж шкiрою та м'ясом свинi, на вигляд бiла, на смак жирна речовина.
Портвейн, напiй, який Iван Опанасович i Гриць Якович п'ють вранцi, вдень, ввечерi, а також вночi.
Дiя перша.
Кiмната в общазi, в котрiй живуть аспiранти, Iван Опанасович, Гриць Якович i сало. В кiмнатi - двi кроватi, тумбочки i стiл. За столом сидить Iван Опанасович i йiсть сало. На кроватi лежить Гриць Якович Вареник у станi алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.
Iван Опанасович. Щось випить хочеться, блядь, де ж взять грошi… (до Гриця) В тебе грошi йe?
Гриць. ЙEсть.
Iван Опанасович. Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам. (Гриць мовчить...)
Iван Опанасович. Чого мовчиш, грошi йe?
Гриць. ЙEсть.
Iван Опанасович. Дай три карбованцi, завтра утром вiддам. (Гриць мовчить...)
Iван Опанасович. Чого мовчиш, грошi йe?
Гриць. ЙEсть.
Iван Опанасович. Дай менi три карбованцi, завтра утром вiддам. Чого мовчиш?
Гриць. Та жалко…
Деякий час обидва мовчать.

Iван Опанасович. Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу.
Iван Опанасович кладе сало, сiдайe до машинки i пиздить йiйi по клавiшам.

Iван Опанасович. Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усi. (до Гриця Яковича) Ти "Перець" читав?
Гриць. Нi
Iван Опанасович. Очйeнь даже напрасно. Там такi хохми йeсть - вссатися можна. Там i мойe тоже йeсть. (Продовжуйe пиздить по клавiшам, потом видира бумагу i комкайe йiйi). Ну його к хуям, краще я оповiдання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардiю. (до Гриця) Ти читав Маладу Гвардiю?
Гриць. Нi
Iван Опанасович. Напрасно, там тоже харошi хохми йeсть.
Iван Опанасович пиздячить по клавiшам.

Гриць Якович (меланхолiйно). Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна.
Iван Опанасович продовжуйe пиздить машинку по клавiшам, потiм iмпульсивно видира бамагу з машинки i зникайe в сортирi. Входить Хуна.

Хуна. Я не опоздала?
З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чула.

Хуна. Ви тут сiдiтйe, а на дворйe такая пагода стайiть.
З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чуйe.

Хуна. Я прямо не знаю, что ета вйeсна со мной дйeлайeт.
Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чати якесь шарудiння. Трохи згодом з'являйeться Iван Опанасович застьобуючи штани. Вiн розпарений i страшний.

Хуна. Iзвiнiтйe, можна мiнйe?
Iван Опанасович. Ха! Мерсi.
Хуна, спокусливо посмiхаючись, зникайe в сортирi. Iван Опанасович у роздумi чуха собi живiт.

Iван Опанасович. Я в армiйi так найiбався, Гриша, - йiбать мойi вiники.
З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибiгайe, збивайe з ног чорта, який щойно заходить у дверi i вихуром зникайe у недрях гуртожитка.

Iван Опанасович. Блядь, що вона злякалась, - гiвна не бачила?
Чорт загляда до сортиру, мрiйливо махайe хвостом i клаца язиком.

Чорт. Ну ти i среш, Ваня.
Iван Опанасович. А хулi тут такого, ну посрав.
Чорт. Ну розсказуй, як живеш, як жiнка.
Iван Опанасович. Та пiшла вона на хуй!
Чорт (спiвчутливо). Шо такойe, Ваня?
Iван Опанасович. Та вже мiсяць менструацiйi не було - мабуть забйeрйeмйeнйeла.
Чорт. Так радуваться ж нада, Ваня!
Iван Опанасович. А хулi радоваться? Я йiйi три года йiбав як врага народа i вона не бйeрйeмйeнiйe. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живiт.
Чорт. Шо таке, Ваня?
Iван Опанасович. В нейi матка не держить. А забйeрйeмйeла, сука, коли я сам в Кийeвi, а вона в Лохвицях.
Обидва мовчать. Чорт в роздумi крутить хвостом.

Iван Опанасович. Я не зате, менi iнтйeрйeсна, хто йiйi вийiбав - вона ж втричi за мене ширша, ще й окуляри носить. Хйe!, iнтйeлiгйeнтка, блядь, -