посвящается памяти двух князей - отца Святослава и его сына Владимира 

Ой у полі у долині 
Білий кінь гуляє. 
Княже славний гніздо зміїне 
Топче-розоряє. 
Крові діточок маленьких 
Гадам не смоктати, 
Та дівчат наших молоденьких 
Вже не продавати! 
Від моря до моря 
Гримить попід зорі: 
Йду на ви! 
Не сховатися від гніву нашого! 
Йду на ви! 
Наша кров на вашім золоті! 
Йду на ви! 
Красне Сонце проти Книги Чорної! 
Йду на ви! 
Помоліться вашій нежиті! 
Як під тіло княже біле 
Чорна заповзла змія, 
Та царевича-змієвича 
Князю народила. 
Став змій царювати, 
Нікому сказати: 
Йду на ви! 
Не сховатися від гніву нашого! 
Йду на ви! 
Наша кров на вашім золоті! 
Йду на ви! 
Красне Сонце проти Книги Чорної! 
Йду на ви! 
Помоліться вашій нежиті! 
Ой на горі на високій 
Там вогні ясні горять. 
Сини князя поминають, 
Шабельки гострять. 
Стогне-плаче земля-мати 
Від роду зміїного. 
Люди добрії не бачать 
Світу білого. 
Збирай мене, мати! 
Дай батькові лати! 
Йду на ви! 
Не сховатися від гніву нашого! 
Йду на ви! 
Наша кров на вашім золоті! 
Йду на ви! 
Красне Сонце проти Книги Чорної! 
Йду на ви! 
Помоліться вашій нежиті!