Помирає скрипаль, та до рук його тулиться скрипка.
Дотикається рук, та німують скорботно вони.
Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав.
І що журиться скрипка в чотири печальних струни.

Дайте голосу їй, бо вона — і дружина, й родина,
Все, що втратив скрипаль, і все те, що здобув у житті,
Бо витає над ним його співу пора лебедина,
А без нього не міг і в найтяжчій своїй самоті.

Дайте голосу їй… Бо прощається скрипка журливо.
І прихилить крило пережита, посивіла даль.
Дайте голосу їй… Хай залишиться музики диво,
Може, легшою буде вже остання для нього печаль.